Місто Липовець розташоване в 40 км на схід від Вінниці. Історія його розвитку напряму пов'язана подіями XVI століття, коли змучені несправедливістю люди прагнули вивільнитися від гніту і тікали зі свої міст та містечок. Багато галичан, волинян, жителів Поділля та Київщини ставали такими втікачами і зрештою опинялися у Липовці. Тому майже від самого початку Липовець – місто мультикультурне, мультирегілійне, місто, розбудоване активними шукачами свободи.
Липовець – одне з найдавніших поселень України, про що свідчать знайдені тут античні монети V ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.
Перша достовірна письмова згадка про місто датується 1545 роком. Але є гіпотеза, що відзначений в Руському літописі за 1150 рік Куниль (1448 рік - Кунка) розташовувався в Липовецькому мікрорайоні Скакунка.[1]
Липовець зміцнів на давньому чумацькому шляху до причорноморської солі, в верхній течії річки Соб, в межах історичної землі Брацлавщина.
Невідомий - Національний музей історії України. М-123. Походяща О. Портрет краківського каштеляна Януша Острозького з колекції Національного музею історії України // Острозька давнина. Науковий збірник. Вип. 5, 2016. С. 24. [3]
Завжди цікаво і водночас важко встановити історію появи назви якогось міста. Найчастіше доводиться зіштовхуватися з легендами та переказами, достовірних фактів – обмаль. Так, існує легенда, що на території сучасного міста розташовувався збірний пункт татарської орди, який називали «татари липани». Звідси і назва Липовець.
Інша версія теж пов’язана з татарами. Згідно неї, був липовий ліс, який часто ставав прихистком для людей, що ховалися від нападаючих татар. Через якийсь час місцеві почали будувати у лісі будиночки, знову ж таки, з липової деревини. Так виник Липовець.
Документ, датований 1545 роком, зазначає, що місто Липовець виникло у XIV столітті. Протягом наступного, XVI століття, саме місто та його околиця стали територією, куди часто тікали селяни з Подільського воєводства, Галичини, Волині, Київщини. А після Люблінської унії 1569 року містечко стало частиною території Польщі та входило до володінь князів Острозьких [2].
На 1628 рік місто налічувало 1100 будинків, на той час житло та господарство були одиницею оподаткування. Чим більше таких одиниць налічувалося у місті, тим значущим воно вважалося. Цікаво, що в цей же час Вінниця, мала в півтори рази менше будинків.
У 1651 році під стінами Липовецького замку війська Б. Хмельницького розгромили польську армію гетьмана М. Калиновського, завдяки чому вдалося зняти облогу Вінниці, в якій був блоковано загін полковника І. Богуна.
У XVIII столітті Липовець кілька разів захоплювали гайдамаки, що стало основою сюжету історичної драми І. Кочерги «Алмазне жорно».
За часів Хмельниччини Липовець зазнав значних втрат і руйнувань, відтак довгий час був невеличким селом і лише у другій половині XVIII століття перетворився на містечко. До 1765 року в Липовці проживало 265 євреїв, але після повстання гайдамаків їх число скоротилося до 165.
Герб Липовця затверджений 22 січня 1796 року(ПСЗ, т. XXIII, №17435):[4].
З 1804 року у місті з'являється повітовий суд, тюрма, військові казарми, а пізніше, у 1833-му ще йкінно-поштова станція. В поліції на чолі із справником нараховувався штат із 15 чоловік.
Зазначимо, що того часу більша частина сучасної Вінниччини увійшла до Подільської губернії, а менша (північно-східні терени) – до Київської: до Липовецького, Махнівського та Сквирського повітів.
Попри статус повітового центру, Липовець розвивався повільно. Місто складалося з площі, обліпленої старими будиночками та єврейськими крамничками, та 4-х, так званих, передмість: Гайсина, Замчиська, Березівки та Скакунки.
Лаврентій Похилевич у праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» зазначає: «Липовець за своїм зовнішнім виглядом схожий на велике поселення, розкидане по обох боках річки Соб на плоскій, одноманітній, але родючій рівнині».
Кріпосницький Липовець не мав промисловості і нараховував лише 77 ремісників. Поміщикам належали 2 поташних заводи, 2 черепичних і винокурних. Інші жителі чумакували, возили зерно в Одесу, йшли в найми. Не дивиною були пасіки у 200, 300, 400 і навіть 2000 вуликів.
Місто Липовець, Баразна площа [5].
У 1861 році населення міста склало 6290 чоловік, велику частку якого становили євреї. Із запровадженням волосного поділу повітів Липовець, залишаючись повітовим містом, став ще й центром волості. Тут розмістилися волосне правління та міська Дума. Волость налічувала 23 населених пункти (1 містечко, 16 сіл, 5 хуторів та ферма).
У 1870-1880 роках у містечку працювали чотири млини, тютюнова фабрика, винокурний, цегельний, пиво-медоварний заводи.
Наприкінці ХІХ століття почав діяти паровий млин, 11 кузень, три підприємства штучних мінеральних вод, ливарно-слюсарна майстерня, два цегляні заводи, чавунно-ливарна майстерня, 11 кузень. Було 120 торгових крамничок.
Якщо у 1861 році в місті проживало 6290 чоловік, то у 1897-му кількість мешканців містечка становила вже 8658 осіб. За соціальним складом населення розподілялося так: селян — 3405, міщан — 4789, дворян, духовенства, купців — 332 чоловіка.
Особливої уваги вартує історія розвитку культури в Липовці. У 1803—1822 роках було збудовано Католицький костел. Цікаво, що першим його настоятелем став син шведського короля Карла Густава - Адам Вацлав барон Трухзес.
У 1818 році на пожертвування купця Таранова споруджується Соборно-Воскресенська церква, у якій пізніше розпочинав свою церковну кар'єру перший митрополит УАПЦ Василь Липківський. Була у місті й синагога.
Через Липовець проїжджали такі відомі люди, як полководець Петро Рум'янцев, поет Олександр Пушкін, поет Тарас Шевченко, польській письменник Юліус Струтинський.
Титульна сторінка Енциклопедичного словника Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона, 1890-1907 років [7]
«Липовецький повіт займає південно-західний кут Київської губернії і межує з Подільською губернією. Межі всюди штучні і дуже неправильні» [6].
Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона дає дуже сухі статистичні данні щодо економічного та соціального життя в Липовецькому повіті. Втім, послуговуючись цифрами можна все ж більше чітко уявити собі уклад та спосіб життя місцевих жителів.
Почнемо з промисловості, адже саме ступінь її розвитку вказує на міру заможності місцевих жителів. Так, на кінець ХІХ початок ХХ століття у Липовецькому повіті були:
Склад населення Липовецького повіту за соціальним статусом, 1890-1907 р. [7]
кінні заводи (8 шт);
цукрові заводи (7 шт), з оборотом понад 4 млн. рублів на рік;
винокурні заводи (5 шь), з оборотом у понад 500 тис. рублів;
тютюнові заводи (2 шт);
цегляні заводи (8 шт);
мукомельні заводи (9 шт), з оборотом у майже 400 тис. рублів;
вітряні млини (135 шт);
водяні млини (129 шт);
кінних млинів (4 шт);
круподерні (42 шт).
Очевидно, флагманами Липовецької промисловості були саме цукрові заводи, адже вони приносили більше всього доходу. Цікаво, що саме при цукрових виробництвах та на їх кошти відкривали лікарні та школи.
У 16 волостях Липовецького повіту проживало більше 210 тисяч людей. При цьому більшу частину населення складали міщани та селяни.
Склад населення Липовецького повіту за віросповіданням, 1890-1907 р. [6]
Хто ж були ці люди за віросповіданням? Треба визнати, що Липовецький повіт був мультирелігійним, у ньому мирно співіснували і православні, і католики, і іудеї. Церков православних у повіті було 123, католицьких храмів - 18, а синагог – 41.
Цікаво, що питаннями освіти більше всього опікувалися православні, церковноприходських шкіл було аж 76, та іудеї, у повіті налічувалося 25 єврейських хедерів. До всього було ще 10 шкіл Міністерства народної просвіти.
У словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона є відомості і щодо туристичних цікавинок Липовецького повіту: «Більш значні ярмарки в містах Дашеві і Ілінці. Поблизу річки Соб знайдені старовинні польські монети. В селі Кальнику є підземний хід. В селі Мервині збереглися руїни старовинної фортеці. Є насипні вали та кургани» [6].
Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Липовець потрапив до Брацлавської губернії, а в 1796 році став повітовим центром Брацлавського намісництва. У 1797 році Липовецький повіт включено до Київської губернії і йому високим імператорським указом присвоєно герб у вигляді срібного бика на червоному тлі.
